Еліта сватання в Дрогобич Україна

Це особливо характерно для південних і центральних районів України. На території Полісся, Карпат, Західного Поділля, Буковини, Полтавщини, меншою мірою Півдня водночас із таким розміщенням житла побутували різні варіанти його поєднання з господарськими спорудами - від часткового до суцільного. Отож, за характером взаємозв'язку житла і господарських споруд у забудові українського двору можна виділити такі три типи: з незв'язаними будівлями; з частковим взаємозв'язком; з повністю з'єднаними спорудами. За умов народної колонізації земель виникали садиби переважно з віддаленим розташуванням хати відносно проїзних шляхів, постановкою її в глибині двору.

Такий тип отримав назву двір з проїздом - на Поділлі, глибокий двір - на Полтавщині та Правобережжі. Наближене, або курдонерне, розташування хати характеризується наявністю перед житлом невеликої земельної ділянки, на якій, як правило, висаджувались дерева, кущі, квіти. Цей тип набув значного поширення на початку 20 ст. майже по всій Україні, особливо в умовах нової садибної забудови Лісостепу та Степу. Безпосередній вихід хати на вулицю, її розташування на межі садиби, яка прилягає до дороги, є новаційним типом, який практично був відсутній в традиціях українського народу і зустрічався спорадично в забудові садиб, які межували із майданами або жвавими торговельними шляхами.

Під впливом традицій білоруського та російського народів цей тип у кінці 19 - на початку 20 ст. мав деяке поширення в районах Полісся та Слобожанщини. Українська хата - колиска нашого народу. В ній знайшли яскравий вияв спадковість традицій, естетичні засади, доцільність і соціальна зумовленість. Хату можна вважати і своєрідною візитною карткою України. Українське народне житло пройшло багатовіковий шлях розвитку - від однокамерних до дво-, три- та багатокамерних споруд. Унаслідок нерівномірного соціально-економічного розвою окремих районів України, специфіки природно-географічних умов, особливостей етнокультурних контактів з іншими народами цей процес був неоднозначним та складним.

Свідченням цього є типологічна виразність, локальна специфіка та різноманітність планів житла в окремих районах. Щодо традиційного інтер'єру українського житла, то він ще із часів давньоруського періоду характеризувався типологічною єдністю.

Вона притаманна також і суміжним з Україною районам Росії ,Бєларусі, Молдови та ін. Цей тип внутрішнього планування житла дістав назву українсько-білоруського. Отже, українська вариста піч завжди займала внутрішній кут хати з боку вхідних дверей і була обернена своїм отвором челюстями до фасадної стіни чільної, входової, передньої , де були вікна.

• найкращі безкоштовні сайти знайомств поблизу Світловодськ Україна;
• швидкісні побачення до 30 років Новий Буг Україна.
• Видатні люди.

По діагоналі від печі влаштовували парадний кут покуть, червоний, або святий, кут , у якому розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками, цілющим зіллям та квітками, вивішували лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички божники , а у найбільш заможних селян були навіть домашні іконостаси. Під божником уздовж причілкової стіни традиційно з одним, пізніше - з двома вікнами, а у карпатських українців - нерідко зовсім без вікон ставили стіл у житлі бойків, лемків та закарпатських верховинців функції столу виконувала скриня.

Біля столу попід тильною стіною ставили довгу дерев'яну лаву, а з зовнішнього боку - маленький переносний ослінчик.

Новини від 4-18 листопада 2016 р.

Зліва від столу знаходилася скриня. Уздовж тильної стіни, між піччю та причілковою стіною будували дерев'яний настил, на рівень пічної лежанки, - так званий піл. Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі на ньому спала родина.

На Волині літнє спальне місце полаті іноді влаштовували в сінях. Уздовж чільної та причілкової стін установлювали лави, які на свята прикрашали доморобними ряднами веретами, коцами , а в заможних сім'ях - килимами. Біля дверей та понад ними робили дерев'яні полички або невеличку шафу мисник, судень для посуду, а уздовж чільної стіни над вікнами проти печі - полицю для хатнього начиння та хлібу хлібна полиця.

У різних районах України оздоблення житла було досить різноманітним. Якщо засоби зовнішнього оздоблення зрубних поліських жител обмежувались частковою побілкою або обмазкою, до того ж лише житлової частини хати, то в крайніх північно-західних районах зруб залишався не біленим або підбілювалася лише частина стін навколо вікон. Декор зрубного карпатського житла відзначався багатством профільованого різьблення глухого, площинного, наскрізного.

Значним розмаїттям оздоблення характеризувалося каркасне та без каркасне житло Наддніпрянщини та Півдня, в якому, крім традиційної обмазки глиною та побілки, широкого вжитку набули підводка кольоровими глинами та декоративний поліхромний розпис. У прикарпатських зонах Поділля, на Буковині та в гірських районах застосовувалось художнє викладання - шалівка, шинглі, пікування.

Український одяг 17 - 19 ст. розкриває складність соціальної структури суспільства. Представники різних соціальних груп ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торгівці, згодом робітники і буржуа відрізнялись своєрідністю вбрання. Костюм того часу був своєрідною позначкою, за якою визначалась належність людини до певної соціальної верстви. Розкішний одяг феодалів стверджував їхнє панівне становище, підкреслював державні привілеї.

Виділялося своїм вбранням і заможне козацтво, особливо старшина. Особливості в одязі мало духовенство - не лише у специфіці церковного одягу, а й в його незрівнянному багатстві,  використанні золототканих привізних тканин, прикрас, дорогоцінної культурної атрибутики. Для виготовлення святкового одягу заможних верств населення використовувались високоякісні тканини - парча, оксамит, штоф - із чергуванням блискучих і матових елементів орнаменту в стилі українського ренесансу і бароко.

Тканини прикрашались елементами стилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони. Приналежністю костюма заможної козацької старшини була сорочка з тонкого полотна, вишита шовком, сріблом або золотом. Подібна за кроєм до народної, вона відрізнялась якістю тканини, оздобленням.

1. Культура України XVIII - XIX ст.!
2. ВО "Батьківщина".
3. центральне датування в Овруч Україна?

Сорочка заправлялась у широкі сукняні, шовкові або плисові шаровари яскравого кольору. Поверх неї одягався дорогоцінний жупан, який перев'язувався поясом, я підчас урочистих подій - шуба. Козацька старшина носила різнокольорові сап'янові чоботи. Шапки були переважно плисові, опушені дорогим хутром. Буденний одяг козака складався із жупана, черкески, шароварів, шалевого пояса, шапки - кабардинки, вовняної бурки.

Найстійкішим, щодо збереження давньоруських традицій був одяг сільського населення України, хоча він і ввібрав в себе характерні риси попередніх епох і трансформував, пристосовуючись до конкретних умов. Але за певними ознаками, одяг підлягав районуванню. Основними елементами чоловічого вбрання на Наддніпрянщини були штани, безрукавка, свита, кожух, жупан, кирея, пояс. Чоловічі сорочки мали на грудях прямий розріз - пазушку. Заправлялися сорочки у полотняні штани, які до кінця 19 ст. були досить широкими.

Шаровари, як одяг, зручний для верхової їзди, побутували у районах із відгінним скотарством. Обов'язковою частиною чоловічого вбрання центральних областей України була безрукавка, якій на зміну у кінці 19 ст. прийшов жилет. Жіночий народний одяг Наддніпрянщини складався з сорочки, запаски, дерги або плахти, корсетки, свити або юпки, кожуха. Жіночі сорочки по рукавах, поликах, коміру, нагрудній частині й по подолу вишивались льняною біло-сірою ниткою Лівобережжя або червоною та чорною заполоччю Правобережжя.

На Полтавщині комірчик, краї рукавів і пазуха жіночої сорочки прикрашалися вишивкою менше. Поверх сорочки жінка огортала стегна двома шматками однотонної або орнаментованої вовняної тканини - запаскою. Іноді замість запаски одягали дергу - розпашний одяг, зшитий з кількох шматків тканини. Зверху на сорочку одягався керсет - безрукавка з фабричної тканини, яка в кожній місцевості мала своє забарвлення, особливості крою та оздоблення. Верхнім одягом жінок були свита з білого сукна з вусами або юпка з легких тканин вибійки на полотні, доморобної баї та фабричних тканин.

У деяких районах різновидністю юпки був халат. Узимку жінки носили кожух, який оздобленням не відрізнявся від чоловічого. Своєрідністю відзначався костюм населення Полісся. В цьому історико-етнографічному районі стійкіше зберігалися архаїчні традиції. Тут побутувала чоловіча сорочка з поликами, оздоблена тканим узором, яку носили поверх вузьких полотняних штанів, підперезаних ремінцем. Поширені були безрукавки з сукна домашнього виробництва. Свити й кожухи шили за давньою традицією - з вусами, носили також прямоспинний кожух толуб.

Свити переважали сірого кольору, кожухи - білого, а на Східному Поліссі - жовтогарячого. Влітку і взимку бідніше населення ходило в личаках.

Реєстр програми Інноваційний культурний продукт

Жіноча сорочка на Поліссі була з прямим поликом, пришитим по підканню, і виложистим коміром. Шилась вона з суворого або напіввідбіленого полотна, оздоблювалась тканим або вишитим монохромним орнаментом переважно червоного кольору на Чернігівщині - білого. Спідниця шилася з вовняної літник або льняної доморобної тканини зі смугами різних кольорів.

Спереду літник мав вставку з іншої тканини притичка. Широко побутував фартух - вовняний або льняний - з тканим орнаментом. Крім того, жінки носили подібний до білоруського андарак та безрукавку з білого сукна - катанку. Праслов'янські риси досить стійко зберігались у народному одязі Волині: поликові жіночі сорочки, прикрашені червоною гладдю, чоловічі сорочки з поликами, пришитими по пітканню з подібною вишивкою, намітки, постоли та ін. Одяг цього регіону відзначався різноманітними декоративно - технічними засобами оздоблення: заволікання, хрестик, ткані узори перетик , настилування, ажурне вирізування ризь тощо.

В окремий комплекс можна виділити одяг населення Карпат. Своєрідністю відзначався костюм гуцулів, в якому зберігалося багато архаїчних рис. Чоловіча сорочка була тунікоподібною, з  характерною вишивкою на з'єднанні рукавів із станком. Носили її навипуск і підперезували широким шкіряним поясом череслом з металевими прикрасами і орнаментальним тісненням. Штани шилися з білого полотна покрениці , кольорового сукна крашениці або білого сукна гачі.

Холоші знизу іноді закочувались і вишивались.