Мій сайт знайомств поблизу Борислав Україна

Зокрема, з часом Ігор Старосолький став відомим реставратором своєму другому життю йому завдячують вежа Корнякта, будинки площі Ринок, численні замки Львівщини.

А з квартири на Міцкєвіча, 12 «совєти» наших героїв виселили невдовзі після закопування прапора, в січні року, під час арешту Ігоря Старосольського. І повернувся до Львова у році після 6 років радянських тюрем і таборів. Далі наша історія бере перерву на десять років і продовжується аж 10 лютого року, коли з життя іде Ігор Старосольський. Наступного року до України приїжджає Олексій Пясецький — він і забирає у своєї тети до США «чортівську» частину прапора.

Тета Олександра помирає у році. І знову беремо перерву на десять років й повертаємося до Львова вересня року, на пластову домівку по вулиці Шептицьких, 16, де сидять фаміліянти, почудовані почутою розповіддю про прапор Фамілії на вулиці Міцкєвіча, Й так само встигають похвилюватися, щоб дванадцятим не виявився будинок на площі Міцкевича, що згорів на початку х, чи одним з двох будинків, на місці яких вже збудували інші.

На щастя, одразу кільком фаміліянтам «стріляє» в голову ідея подивитися старі назви вулиць та виявити, що вулицею Міцкєвіча колись була теперішня Листопадового чину. Завдяки цьому усім відлягло на серці, а в часі другої, більш неформальної, зустрічі навіть продемонстрували Олексію Пясецькому будинок, у якому має бути захований прапор. Львівські Лісові Чорти ще кілька днів обговорюють почуте, проте з головою занурюються у організацію святкувань ліття Львова. Трохи відпочивши, фаміліянти піднімають питання про видобуток прапору. Наважуються зайнятися цією вкрай відповідальною справою Ростислав Пужаковський та Олег Литвин.

Хто б коли міг подумати, що скромний та чемний пластун скоб Андрій Котлярчук є внуком Ігоря та Людмили Старосольських? А саме так і виявилося — Андрій почув про пошуки та почав допомагати. Людмила Старосольська, котрій на час описаних пригод було 88 років, попри поважний вік, зуміла пригадати і описати місце заховання прапора — точну адресу будинку, розміщення підвалу, і саме місце, де було закопано прапор.

Залишалося ніби небагато — прийти та викопати. Але приватна власність і в Україні приватна власність, тож довелося знайомитися із теперішніми власниками підвалу — Даною та Романом Стефанишиними. Першими їх відвідали Ростик Пужаковський та Андрій Котлярчук, проте їм навіть не відкрили дверей, щоб вислухати неординарну їхню історію.

Так само через двері їм відповіли, щоб принесли офіційне підтвердження своїх слів. Тоді вже Олег Литвин поклопотав за офіційного листа від Пласту та здійснив другий візит на Міцкєвіча, Цього разу розмова відбулася теж тільки через закриті двері.

Дрогобич | Знайомства 💗 | Львівська область — mistaUA

Тільки за третім разом, у присутності влади тобто, Юрка Наконечкого та листа від Міської ради, перед фаміліянтам відчинилися двері. В ході розмови обидві сторони дійшли згоди та домовилися про розкопки у четвер, 7 червня року. Здається, планувалося, що на розкопки прийде тільки кілька осіб, проте, завдяки «бездротовому телеграфу», припхалося аж 13! Пані Старосольська пояснила, що прапор заховано трошки правіше від входу у підвал. Проте, чотири кавалки керамічної труби, залишки австрійської каналізації і побутове сміття — це все, що знайшли за три години розкопок, хоч і викопали незлу яму.

Висловили припущення, що підвал могли перебудовувати й двері були на місці, де починалася інша кладка й почали копати там. І знайшли якусь банку із чимось чорним всередині. Знахідку заховали у чорні-пречорні торби та коробки, щоб на неї не потрапило сонячне світло, й повезли до пластової домівки на вул. Шептицьких, 16 до неї було дуже близько — де й розпочалася ця пригода. Всі боялися, що цей кавалок землі таки виявиться кавалком землі, а не прапором ЛЧ. По дорозі всі не на жарт переживали, щоб у банці не виявилася якась ще австрійська закрутка-консервація, адже чорний колір знахідки не виглядав надто оптимістично.

Затамувавши подих, що аж було чути гудіння відеокамер й клацання фотоапаратів, пан Ярослав Онищук почав розгортати знахідку… Ну… Ще трошки… О Боже!.. Тут вишито «СКОБ»! Ще трошки і… Тут напис «Лісові Чорти»! Невимовна радість. І купа задоволення.

Знайомства Дрогобич

Ось такі, мабуть, відчуття тоді були у фаміліянтів, котрих знову майже весь час було тринадцять. А далі — розсилання прес-релізів журналістам, проведення брифінгу наступного дня і світова слава! Ну, може не світова, але репортажі на двох національних і одному місцевому каналах, статті у газетах, інформації на радіо та Інтернет-сайтах. Пізніше фаміліянти звернулися до реставраторів, котрі «законсервували» прапор та зробили можливим його експонування. До речі, ті ж таки реставратори виявили, що вишитий прапор не нитками, і не мідними дротиками, як вважалося, а сплавом золота.

Гриць народився 12 лютого року в родині о. Івана й Ольги з дому Бачинських зі Стрия, в Корневі городенського повіту. Його батько був свяденником. Початкову школу закінчив у рідному селі, а середню освіту у станиславівській гімназії матурою року. Цуньо був вище середнього зросту, стрункий з догори зачесанной чуприною, темними очима, лице прикрашала притаманна йому усмішка. Ще змалку цікавився природою, збирав зелень і комахи робив різного роду альбоми й колекції комах та збагачував тим своє знання.

Вже з малку вступив до Пласту і так під проводом добрих та ідейних педагогів в гімназії, а в Пласті під проводом таких виховників відданих молоді як проф.

Був активним членом гімназійного аматорського театру, що організувала вчителька Кічунова — дружина учителя, й мала не мало клопоту з Цуньом, бо він на пробах не виявляв найменшого сценічного хисту, так, що під кінець почала шукати заміну Грицю. Проте потрібного не знайшлося і треба було вдовольнятися Цуньом.

• Відпочинок у Карпатах взимку?
• Новини школи.
• Блаженніший Святослав Шевчук.

Яке ж було приємне розчарування, коли на самій виставі Цуньо свою роль зіграв так по-акторськи, що здивував всіх, але найбільше саму режисерку, яка з великого несподіваного успіху вистави і Грицевої знаменитої гри, обняла його й поцілувала. Як пластун, Гриць любив спорт. Вправлявся в маршах, забігах, а взимку лещетарстві.

Що цікаво, лещата і кийки зробив собі сам. В вищих класах гімназії щороку відбував пластові табори і опісля кожного повертався домів з кількома товаришами, особливо Лісовими Чортами і сам належав до їхнього куреня. В той час наша молодь була ідейна, але були і одержимі, подібно як перші християни, що для них жодна жертва Україні не була завелика. І якраз до таких одержимих треба зачислити і Гриця Пісецького. Під тягарем грошей в мішку, Пісуньо залишився позаду, відстрілюючись від набігаючої погоні, був важко поранений ворожою кулею у перестрілці з польською поліцією, віддав своє молоде життя го липня року за Ідею Самостійної і Соборної України.

Історія Борислава. Від солі до нафти

Був похований у місті Бібрка. Під час нападу Григорій Пісецький був одягнений у пластовий однострій, що стало одним з чинників для польська влада у х роках заборонити організацію «Пласт». В той час мої батьки жили у Львові, оподалік залізничої станції Львів-Підзамче. При вулиці Жовківській 64 приміщувалася українська приватна школа їм.

У захоронці ми навчались віршів Шевченка й по-дитячому знали життєпис Кобзаря України. Одного дня, після забави в захоронці, замість вернутись додому, я помандрував вулицею Жовківською аж до рогачки, а там, повз фабрику горілок Яна Бачевського, залізничим шляхом мандрував на Знесіння передмістя Львова , де мене знайшов австрійський жандарм. Це, як бачите, діялось ще за Австрії, і австрійські жандарми не були мені такі осоружні, як згодом, коли я вже став підлітком, учнем гімназії й пластуном, були польські поліцаї.

Я розказав йому всю історію про Шевченка і про стовпи, що підпирають небо. Добряга, мабуть українець, бо говорив зі мною українською і либонь знав про Шевченка, взяв мене за руку і завів до моїх батьків, які вже зголосили на поліції про моє загублення, шукаючи за мною по всіх усюдах.

Довелось мені того вечора стояти в куті. Та мандрівництво й охота мандрувати мене вже ніколи не покидали. Залюбки я мандрував по всіх закамарках рідного міста, пізнавши його і його околиці, як рідну кишеню. А сталося воно ось як. Будучи пластуном-юнаком, членом 7-го куреня УПЮ ім. Склалось так, що в році, після заборони Пласту, більша частина членів нашого куреня не поновилася в тайному Пласті, чи пак у секретно існуючих старшопластунських куренях.

Лише нас шістьох: Володимир Таранович, Олекса Курчаба, Олекса Сокіл, Микола Лебедь, Роман Рогожа і я —не закінчили свого пластування в УПЮ. А й нелегко було туди дістатися! А може й наша діяльність у Пласті й поза Пластом спричинилася до цього. І мої мрії здійснилися.

Ми з Ромком були однолітки. Він народився 9-го липня року, а я 6-го серпня того ж року, отже на 27 днів він старший за мене. І як не було послухати його наказу? Про що він тільки не випитував мене!

"Люблю сміятися"

Я вже знав той будинок, в якому мешкала родина Монцібовичів. На першому поверсі жили там мої пластові друзі з 7-го куреня, Стефко і Влодко Брики разом з батьками проф. д-р Іван Брик і мама з роду Король , у яких я густо-часто перебував. А там покотилися роки Всі ми розбрелися по світі. Гей, Пластуни! Всі Ви, що колись в минулому були на таборах… згадайте приємні дні мандрівки, чар лісів і незабутні алярми. Якщо у Вас ще не завмер завзятий дух пластуна, яким Ви колись показували, і якщо у Вас є гаряче бажання навчитися дечого з модерного провідництва й практичного пластування, приїжджайте на ВАШ вишкільний табір».

Так починався весною року заклик пластового куреня «Лісові Чорти» до старшого юнацтва в Америці зголошуватися до участи в першому Крайовому Вишкільному Таборі, пізніше відомому як «КВТ». На кінці виднів підпис: «ҐОКО, ЛЧ Комендант табору ». Ґоко дуже любив пластувати, і тому кожного літа можна було його зустріти на різних таборах і вишколах Пласту. Наприклад, літом року він був бунчужним окружного табору юнаків на пластовій оселі «Вовча Тропа».

Цей табір, під назвою «Маківка», увійшов у історію Пласту як один із кращих юнацьких таборів, великою мірою завдяки провідницькому хистові Ґока, який з великим ентузіазмом організував різні мандрівки, нічні алярми і змаги, та теренові ігри із історичною тематикою. Рівночасно його участь у Пласті різко обмежується. Але одного літа він таки одержав цілий місяць вільного і використав час для виховної роботи в Пласті. А це було власне в році. Того літа в Канаді Пласт зорганізував першу величаву Ювілейну Міжкрайову Пластову Зустріч ЮМПЗ і Ґоко був її головним бунчужним, а по закінченні зустрічі поїхав на «Вовчу Тропу», щоб перевести там перший КВТ під назвою «Лісовий Загін» на терені Америки.