Мільйонери знайомства в Молодогвардійськ Україна

Рівно за рік підполковник Александров знову наполегливо нагадав про себе. І після кількох зустрічей із ним я дав згоду на моє переведення на роботу у КДБ при СМ СРСР, спочатку — як цивільного службовця, обумовивши, що, якщо мене не задовольнятимуть умови роботи, я зможу повернутися в народне господарство, як іменували у КДБ цивільну службу. Так почався мій шлях кар'єрними сходами як співробітника органів радянської держбезпеки. Відділ тільки називали відділом. Насправді за кількістю співробітників він перевершував, наприклад, 5-те управління КДБ у перші роки існування ідеологічної контррозвідки.

Очолював відділ, як заведено у великих підрозділах центрального апарату КДБ, генерал.

У ту пору, а я починав службу держбезпеки року, керував відділом генерал-майор Андрій Васильович Прокопенко. У складі відділу, окрім секретаріату, було чотири відділення. Окрім того, у нього структурно входив центральний архів КДБ і слідчий ізолятор у Лефортово. Моїми обов'язками було надсилання пошти, що виходить із го відділу КДБ. З урахуванням наявності в його складі центрального архіву радянської держбезпеки обсяг пошти був значним, оскільки в й відділ надходили запити з підрозділів КДБ із території всього СРСР.

Пошту з інших міст здавали у фельд'єгерську службу, розташовану на вулиці Мала Луб'янка. Я мимоволі знайомився з історією цих величезних будівель і самих органів радянської держбезпеки. Розсилаючи, відповідно до запитів територіальних органів, архівні кримінальні справи і так звані справи оперативного обліку агентурні, оперативні формуляри та розроблення , я зіткнувся із цілим світом, недоступним для звичайної людини. У цьому закритому від сторонніх поглядів світі були агенти й резиденти, явочні та конспіративні квартири, служби зовнішнього спостереження і слухового та візуального контролю.

У мене з'явилася можливість завдяки архівним справам ознайомлюватися, хай побіжно, та все ж це було справді захопливо, з операціями радянських спецслужб від часу їх зародження і практично до сучасних днів. Писали їх, як правило, так званими діловими кольоровими олівцями, які на пожовклих від часу сторінках мали напрочуд свіжий вигляд. Мені відкрився непізнаний для багатьох світ. Я читав архівну кримінальну справу з розслідування загибелі в період Великої Вітчизняної війни краснодонських "молодогвардійців". Із матеріалів справи було очевидно, що Олександр Фадєєв у своєму романі, присвяченому їхній загибелі, змалював абсолютно неправдиву картину того, що стало причиною провалу підпільників.

З архівної кримінальної справи стосовно розслідування авіакатастрофи, що стала причиною загибелі видатного радянського льотчика Валерія Чкалова, я дізнався про жорстку конкуренцію серед провідних радянських авіаконструкторів і непристойну роль авіаконструктора Яковлєва, який доносив на своїх конкурентів. Багато дізнався про розвідувальну діяльність іноземних розвідорганів на території СРСР та протидію їм радянських спецслужб, зокрема в період ВВВ і в повоєнні роки. Були справи і про масові репресії, і про виселення народів Радянського Союзу Багато чого я дізнавався того, про що не було інформації у відкритих джерелах, оскільки на всіх справах і документах стояв гриф "Таємно" або "Цілком таємно".

Минув рік моєї роботи в секретаріаті го відділу КДБ. До цього часу я закінчив четвертий курс інституту. Необхідно було думати про набуття професійних навичок у професії, яку здобував.

Перспективи в цьому аспекті на новому місці роботи я не мав. Я написав заяву із проханням звільнити мене за власним бажанням і передав її в кадровий апарат го відділу КДБ. Знову за мене взявся підполковник Александров. До цього часу для мене не було секретом його прізвисько серед працівників го відділу — Рашпіль.

Так називають напилок для грубого оброблення металевих деталей. Александров дійсно міг жорстоко пройтися по долі будь-якого співробітника без жодного жалю. Я був твердим, заявляючи, що перспектив для себе не бачу. Окрім того, після переходу у КДБ я значно втратив у заробітній платі. Александров запевняв мене, що за рік-два мені можуть дати звання офіцера, після чого я значно виграю у грошовому еквіваленті. До того ж у мене буде низка пільг.

Довідкова інформація:

На це я відповів, що не маю наміру чекати рік-два і займатися примітивною роботою та наполягаю на моєму звільненні. Александров відповів, що наразі у відділі просто немає вакантних офіцерських посад, тому і йдеться про рік-два очікування. Після закінчення Вишки, як іменували цей навчальний заклад у стінах КДБ, обидва ці офіцери загалом мали б прямувати в Особливі відділи КДБ при військових частинах, розташованих часом у віддалених місцях.

А вони за станом здоров'я не могли служити в таких умовах. У стінах величезної будівлі на Луб'янській площі були у вжитку поняття "від сохи" і "з вулиці". Такі рухалися службовими сходами останніми, і на них демонстрували удавану партійну і начальницьку вимогливість. За кілька років, захопившись карате, він стане призером першості КДБ із цього виду спорту. Ось такими уявними "доходягами" насправді були Чамін і Гусєв.

Схожих на них "доходяг" із впливовими родичами мені багато зустрілося за час служби. Із КДБ мене не звільнили. Генерал Прокопенко дав прочухана підполковнику Александрову за неправильну кадрову роботу, а мені начальник секретаріату підполковник Геннадій Іванович Дєвочкін сказав, що КДБ не прохідний двір і мене не звільнять.

Вгору по кар'єрних сходах

За кілька днів наказом по му відділу мене призначили на посаду молодшого оперуповноваженого 2-го відділення. Цей підрозділ здійснював так звану спеціальну перевірку радянських громадян, які виїжджають у службові відрядження в закордонні країни. Моя нова діяльність полягала в рутинній перевірці за оперативними обліками осіб, оформлюваних у закордонні службові відрядження, та їхніх близьких родичів, у розсиланні запитів за місцями їхнього проживання і роботи.

Мені мимоволі доводилося знайомитися заочно з багатьма радянськими знаменитостями і дізнаватися про сторони їхнього життя, невідомі широкому загалу. За пів року мені дали звання молодшого лейтенанта. Минув ще один рік. Я закінчив навчання в інституті, ставши дипломованим юристом. Невдовзі після цього мене запросив до себе в кабінет секретар партійної організації го відділу Василь Тимофійович. Прізвище його не збереглося в моїй пам'яті. Поставивши мені чергові запитання і привітавши із закінченням інституту, він несподівано заявив: "Знаєш, Володимире, є пропозиція тебе перевести".

Я мимоволі напружився.

Мені було відомо про те, що під Москвою, неподалік від міста Чехов, відбудували нове сховище для архіву КДБ. Місце розташування цього об'єкта, здатного витримати ядерний удар, було в лісі, подалі від населених пунктів, на території, огородженій парканом із колючого дроту з вишками і вартовими на них. Охочих вирушити туди для проходження служби з-поміж москвичів — працівників го відділу — природно, не було.

Багатьох примушували, як могли. Ну, думаю, настала моя черга. Тепер, із погонами молодшого лейтенанта, не заперечиш.

Із такими, як я, — "від сохи і з вулиці" — як правило, не панькалися. Чекати на захист або підтримку було нізвідки. І раптом, зовсім несподівано для мене, мій співрозмовник сказав: " Це не було "місто Чехов" за колючим дротом. Порівняно нещодавно, проходячи строкову службу у НДР, майже три роки я провів за високим парканом. Опинитися знову в такому становищі та ще терміном до 25 років — час служби офіцера до виходу на пенсію — мені не хотілося.

Співрозмовник мій зняв слухавку з апарата "ОЗ" внутрішнього захищеного оперативного зв'язку і зателефонував комусь, називаючи його Пас Прокоповичем. Пам'ятаю, мене здивували це ім'я та по батькові зі старовинною манерою звучання. Закінчивши коротку розмову, Василь Тимофійович сказав: "Іди. Начальник 1-го відділу полковник Смолін на тебе чекає".

• підключення додатків поруч Антрацит Україна.
• Главное меню;
• Навігаційне меню.
• знайомства зараз в Євпаторія Україна;
• Молодь змінить Україну.

За кілька хвилин я був у сусідньому будинку. Річ у тім, що тільки із зовнішнього боку величезна будівля на Луб'янці мала вигляд такого моноліту. Але коли в будівлі облаштувалися чекісти, вона стала символом страху для всієї країни Рад. Після перемоги над гітлерівською Німеччиною полонені німці зводили в Москві багато будівель. Опинившись у кабінеті начальника 1-го відділу 5-го управління, я побачив високого чоловіка, голову якого вінчала шапка кучерявого смоляного волосся із ознаками сивини, що обрамляло високий лоб, із яскравими, пронизливими блакитними очима.

У кабінеті була ще одна людина, яка справила на мене дивне враження. Була вона коротко пострижена, обличчя її дивувало низьким чолом, маленьким кирпатим носиком, а головне — характерними синіми прожилками на носі і щоках. Дивність її вигляду доповнювала зовсім немодна краватка. Але не це викликало моє здивування.