Uncategorized

Зустрічатися з хлопцем Карлівка Україна

Вона ж побувала в обласному комісаріаті, де домовилася, що рідним похованих під обеліском Слави в селищі Новому із Полтавської та Харківської областей повідомлять про віднайдення через багато років після війни місця їх останнього спочинку. Завдяки цьому до Віри Іванівни вже зателефонувала кропивничанка Ніна Ткаченко, яка виявилася родичкою двох загиблих, чиї імена є на давно встановленій меморіальній дошці. Ідеться про гвардії молодшого лейтенанта Смолінського Івана Федоровича — Жінка та її рідні завдяки Василеві Даценкові тепер дізналися, що насправді гвардії молодший лейтенант Смолінський Іван Федорович похований у братській могилі в селі Грузькому, де увічнений написом на плиті.

Кіровоградська область» значиться загиблим у селі Новоандріївці, а похований у селі Обознівці Кропивницького району рік народження вказаний й. Відгукнулися й рідні призваних на війну з Полтавської області й полеглих на станції Лелеківка та похованих неподалік від неї. Це вшанування має бути гідним тих людей, що віддали своє життя задля нашої свободи й незалежності. У Кіровоградському обласному військовому комісаріаті вже потурбувалися про те, що на цій церемонії будуть як військовий оркестр, так і почесна варта. Насамкінець варто подякувати Вірі Махоріній та іншим добродіям, які їй допомагають у справі встановлення імен загиблих під час звільнення Кіровограда в роки радянсько-німецької війни — років.

Адже повідомлення, що батьки, діди, прадіди людей не пропали безвісти, а покояться в конкретному місці, — надзвичайна подія. Наприклад, у автора написаного воювали у Другу світову обоє дідів. І пропав навіть двічі. Свого часу родичі розповіли мені, що колону призовників із Савранського району Одеської області, в якій був і мій дід, розбомбили німці на її шляху до залізничної станції.

ТОВ УКРАЇНА — Код ЄДРПОУ

Сталося це в липні року. У документі Савранського районного військового комісаріату під назвою «Іменний список безповоротних втрат за період Вітчизняної війни — рр. І в графі «Коли й чому вибув» навпроти 17 імен сказано, що вони пропали безвісти з липня року — серед них і червоноармієць Лісниченко Антон Іванович. Але над даними про нього написано ще й те, що вже молодший сержант Лісниченко Антон Іванович помер від ран 6 березня року.

І наскільки я знаю, моя бабуся Лісниченко Марія Андріївна отримала того року повідомлення, що він пропав безвісти під Сталінградом. Відтоді, як зробив копію названого вище документа, усе міркую, збіг це чи містика, адже народився я 6 березня року — рівно через 21 рік після того, як мій дід помер від ран на війні. Завдяки наполегливій дослідницькій праці декількох мешканців селища Нового, а також історика й письменника члена Національної спілки краєзнавців України Василя Даценка лауреат обласної краєзнавчої премії ім.

На меморіальній дошці з металу, що на обеліску Слави над братською могилою, зараз російською мовою вказано імена семи відомих загиблих воїнів рядовой Зверев Ф. До ранку шостого січня й і й танкові корпуси 5-ї гвардійської танкової армії, розгромивши протитанкові заслони ворога, просунулися на 10 кілометрів.

Довга дорога кохання золотонісців, які витримали повороти долі і пронесли його через усе життя

Подолавши оборонний рубіж гітлерівців на річці Аджамці, частини го танкового корпусу напередодні 7 січня прорвалися до південно-східної околиці Кіровограда; а танкова бригада обійшла місто з півдня і вийшла на південно-західну його околицю; й танковий корпус оволодів селом Федорівкою і, прикривши свій південний фланг, головними силами рушив на село Новопавлівку, обходячи Кіровоград з південного заходу. До ранку корпусові вдалося вийти в район цього села й перерізати шосейну дорогу Кіровоград — Рівне. Після короткого, але запеклого бою Лелеківка опинилася в руках радянських військ.

Таким чином, на ранок 7 січня року радянські частини обійшли Кіровоград з півночі та півдня, перерізали основні шляхи відходу противника й замкнули кільце оточення навколо чотирьох німецьких дивізій 3-тя і та танкові, та мотопіхотна, та піхотна. Проте до світанку 8 січня року 3-тя танкова дивізія німців прорвалася крізь радянське кільце, зазнавши незначних втрат.

Спочатку вдарила по радянському 7-му і потім по 8-му механізованих корпусах, скувавши їх боями місцевого значення й зупинивши подальше просування на захід. Це дало полегшення трьом німецьким дивізіям, оточеним у районі Кіровоград — Лелеківка. З 9-го на 10 січня їм вдалося, зазнавши значних втрат, відступити через Інгул в район західніше села Грузького.

Війська 2-го Українського фронту не виконали поставлених завдань. У директиві Ставки від 16 січня року провину за невиконання завдань фронту було покладено на Івана Конєва: «Усе це Ставка відносить до недостатньої організованості дій військ і відсутності з Вашого боку наполегливості у виконанні завдань, як поставлених Ставкою, так і Вашими особистими наказами». Сам же Конєв писав по-іншому: «Оскільки поставлена мета була уже досягнута, а війська… дуже втомилися, я віддав арміям наказ про перехід до оборони».

Запеклі бої як наступального, так і оборонного характеру проходили й на території донедавна Новенської селищної ради. Братську могилу в селищі Новому в сучасному її стані було створено до року, проте дані про поховання в ній семи воїнів з установленими даними про них та 41 — з не встановленими не відповідають реальному стану речей. Проаналізувавши доступні архівні документи узагальненого електронного банку даних Центрального архіву Міністерства оборони Російської федерації та опрацювавши інші джерела, Василь Даценко дізнався про конкретні втрати радянських військових частин, що вели бої в районі залізничної станції Лелеківка під час наступального бою 7—8 січня року та оборонних боїв 10—16 січня року.

Тож тепер відомо, що в братській могилі в селищі Новому поховані воїни 7-го механізованого корпусу, які загинули в наступальному бою 7—9 січня року.

Це такі бійці ї гвардійської танкової бригади: гвардії рядовий Аксьонов Василь Петрович — А також воїни ї механізованої бригади: сержант Аладін Сергій Олексійович — За місцем загибелі 16 січня року та поховання рядового го гвардійського стрілецького полку ї гвардійської стрілецької дивізії Чапи Петра Абрамовича, року народження, можна вважати місцем поховання в братській могилі в селищі Новому й таких його однополчан: рядовий Анісімов Євгеній Кирилович — Там же поховані воїни го гвардійського стрілецького полку ї гвардійської стрілецької дивізії: старший сержант Безручко Василь Олександрович — Померли в му та му окремих медико-санітарних батальйонах та згідно з документами поховані на станції Лелеківка й бійці 1-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії: гвардії рядовий Євсюков Микола Прокопович — Василь Даценко також установив, що гвардії молодший лейтенант Смолінський Іван Федорович року народження, який загинув у бою 15 січня року, похований у братській могилі в селі Грузькому, де увічнений написом на плиті.

А гвардії рядовий Наводничий Олександр Васильович — Кіровоградська область» значиться загиблим у селі Новоандріївці, а похований у селі Обозновці Кіропивницького району рік народження вказаний й. Даних же щодо рядового Кузьміна М. Список загиблих у Другій світовій війні у році на території селища Нового та похованих у братській могилі». Про реалістичність цього можна говорити ще й тому, що в Кропивницькому обласному військовому комісаріаті Вірі Махоріній пообіцяли допомогти. Вона передала військовим архівний список загиблих під залізничною станцією Лелеківкою протягом 10—19 січня рядових і сержантів го гвардійського стрілецького полку ї гвардійської стрілецької дивізії.

Пригадується, що темі радянсько-фінської війни років при вивченні шкільного курсу історії СРСР приділялася незначна кількість учбового часу. І радянська молодь мало дізнавалася про перемогу Червоної армії над білофінами незадовго до початку Великої Вітчизняної війни. З боку Фінляндії, яка входила до складу Російської імперії з по рік, а на початок х підтримувала статус нейтралітету та в му уклала угоду про мирне співіснування з СРСР, це була війна за незалежність та суверенітет.

З Радянського Союзу — територіальна експансія. Захоплення чужої території, завдання так званого превентивного удару, фальсифікація фактів, на превеликий жаль, ганебна живуча практика. І нині ми, українці, цьому свідки. За повідомленнями газети «Известия», в останні дні листопада року групи фінських солдатів атакували радянські прикордонні застави на північному боці берегової лінії Ладозького озера та інших ділянках фінсько-радянського кордону.

Богдан Небилиця. «Він просто не здатний на зраду»

Тому за наказом головного командування Червоної армії, з огляду на можливість нових провокацій з боку агресивного сусіда, а також з метою захисту північно-західних рубежів Країни Рад війська Ленінградського ВО перейшли кордон на Карельському перешийку і заглибилися на чужу територію на км. Хоча 30 листопада склалися несприятливі погодні умови, авіацією здійснено розвідувальні польоти та піддано бомбардуванню аеродроми в м. Гельсінкі Гельсингфорс , м. Віїлурі згодом стане м. Тогочасні газетні заголовки: «Банда провокаторів війни буде знешкоджена», «Спротиву генеральчиків приходить кінець», «Фінські бандити захотіли побрязкати зброєю» — відображали відчуття переважаючої сили та впевненість у перемозі.

І, неодмінно, патріотичне піднесення, котре охопило радянський народ, коли проводилися мітинги трудових колективів на підтримку Червоної армії з тавруванням ганьбою білофінів, вступ заводських бригад до ТСОАВІАХІМу. Проте, як вважають історики, підтвердження агресивних дій Фінляндії щодо порушення кордонів з СРСР наприкінці року не знайдено.

Станом на 14 грудня року війська просунулися вглиб фінської території на км. Молодіжна партія громадян сучасної Фінляндії вважає, що Росія повинна повернути території, які були насильно відібрані після завершення війни у році.

Чотиримісячну війну розділяють на три періоди. На першому етапі, що тривав до 10 лютого року, відбувався рух вперед, майже без перешкод, ейфорія від думки про швидку перемогу.

Учасники та бенефіціари 03770907

Та хід війни набував іншого характеру: опір фінів посилювався, вони воювали дисципліновано і грамотно, використовувалися резервісти, снайпери, лижні загони, котрі добре та злагоджено діяли в звичних для них умовах півночі. Червоноармійцям доводилося долати лінію Маннергейма — смугу фортифікаційних залізобетонних споруд у три полоси, збудованих за допомогою іноземних спеціалістів. На початку війни, як вказано в третьому томі «Історії Другої світової війни», що була видана Міністерством оборони СРСР в році, виявилася недостатня підготовка військ до ведення бойових дій у складних умовах лісисто-болотистої місцевості при градусному морозі та глибокому сніжному покрові.

Війська потребували навчання методам подолання щільно замінованої території. Південну частину півострова Ханко в Балтійському морі було здано в аренду на 30 років, хоча радянська військово-морська база проіснувала там до грудня року. Дослідники теми наводять різну статистику втрат, яка не може ілюструвати переможну ходу Червоної армії по фінській землі. Вивчення уроків недавньої війни з Фінляндією було основним питанням розгляду засідань Головної Військової Ради, керівного складу округів і армій.

Досвід боїв використовувався при підготовці матеріалу з вузлових проблем оперативного ведення війни та тактики», — зазначено у третьому томі «Історії Другої світової війни». Але необхідно зазначити, що народ Фінляндії, який за своєю кількістю у 55 разів поступався населенню СРСР, показав всьому світові, що одержує перемогу не зброя, а дух тих, хто тримає цю зброю.

У деяких публікаціях сучасних журналістів, які висвітлюють події АТО-ООС, проводяться навіть паралелі між Фінляндією року, що зазнала навали агресивного сусіда-велетня, та Україною, яка попри все виборює свій суверенітет, долаючи вторгнення путінської Росії. Вони залишили в своїх спогадах війну, побачену на власні очі, війну, за яку були покарані безвинно.

Радянським керівництвом не враховувалися ні характер місцевості, ні погодні умови. Стали відчутні проблеми постачання, акумулятори вантажівок виходили з ладу на морозі, солдати голодували, хліб — мерзлу цеглину — не підвозили по декілька днів. До прикладу, батарея, не дочекавшись декілька днів їжі, в хуртовину, вийшовши з укриття, складеного з мертвих тіл, самовільно залишила позиції та потрапила до фінів.

У виданні «Полягли в снігах Суомі», вказується «з метою деблокування частин, які потрапили в оточення, були створені два спеціалізовані загони, але їхні спроби прорвати кільце противника наслідків не мали. За умови браку боєприпасів оточені відбивали атаки ворога, нерідко багнетами застарілих трьохлінійок, вживали відчайдушних спроб вирватися з оточення ціною серйозних жертв, життів багатьох воїнів».